Історія в рамках найромантичнішого конкурсу “LOVE STORY”💕

Історія в рамках найромантичнішого конкурсу “LOVE STORY”💕.
Будемо публікувати їх під хештегом #lovestoryУТВ щоб вам було зручніше голосувати✅
🍉ЛЮБОВ З ДУШЕЮ КАВУНА
Ми зустрілись у тому віці, коли всякі «- ози» у вигляді артрозу та остеохондрозу починають нахабно нагадувати про паспортні дані. Це був короткий санаторний роман без обіймів і палких поцілунків. На двох мали 60 років подружнього життя, 5 дітей і 5 онуків, тому було про що поговорити у вільний від процедур час.
Термін перебування Миколи в санаторії закінчився раніше і він поїхав до-дому, взявши з мене обіцянку приїхати до нього в гості. А ще попрохав не ходити без нього на танці і завжди, закінчуючи з ним розмову , голосно казати: «Коля, я тебе цілую», – такий собі придумав оберіг від інших залицяльників.
Через декілька днів після закінчення моєї відпустки, Микола зателефонував і попрохав дати йому номер моєї банківської картки, пояснивши, що жінка не може їхати на запрошення до чоловіка за свій рахунок. Перерахував гроші, я купила квитки на потяг і на вихідні поїхала до Вугледару- маленького затишного і дуже зеленого шахтарського містечка, яке сьогодні так нещадно рівняють з землею рашисти.
Зустрів, радів до сліз. По дорозі до дому розказував, який смачний борщ він готує, як чекав і переживав, що раптом передумаю і не приїду. І ось вже наливає він того ароматного борщу в тарілку, кладе чималенький шматочок м’яса і раптом говорить:”Зараз дам тобі краще м’ясо, тут є жирок, а ти його не любиш”
Отут вже мені сльози підступили до очей, бо за 23 роки подружнього життя ніколи не чула , що мені віддають кращий шматочок, я завжди лишала його для дітей і чоловіка.
Пообідали. Ріже Микола навпіл здоровенного кавуна , виймає середину, кладе на тарілку і так буденно каже: “Душа – тобі, а я поїм з кісточками”.
Ота “душа” і стала останньою краплею, яка переважила мої вагання щодо подальших відносин з Миколою.
Ми прожили разом 13 років. Ні разу за ці роки він не освідчився мені, але в мобілці я була записана як “Кохана”. Якось обмовилась, що життя прожила, а французьких духів так мені ніхто і не подарував.” Зараз, -каже, – виправимо”. Поїхали у “Broсard” – і ось жіноча радість вже в моїх руках.
Коли почали жити разом, я ще працювала, а він вже був на пенсії. Зранку запитував, що мені приготувати і обов’язково нагадував, що маю зателефонувати за 20 хвилин до приїзду додому, щоб не охолола приготована ним вечеря. І гаряча вечеря таки завжди була на столі . Коли його мучило безсоння, готував вночі і вранці на мене чекав гарячий сніданок.
В Опішні, даруючи мені жар-птицю, сказав, що у кожної жінки повинна бути своя Жар-Птиця…
Найперша полуниця, черешня, зелений горошок, абрикоси по захмарним цінам купувались не стаканчиками, а кілограмами. На моє:”Ой, як дорого, можна зачекати, коли ціна впаде!” – у відповідь лунало : “Ну, то й що! Ти ж їх любиш, а перша ягода-найсмачніша!”
Отаке було моє кохання. Без освідчення, без клятв і обіцянок, але з душею кавуна. Без кісточок…
Мирошниченко Олександра.